СЛОВНИК ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧИХ ТЕРМІНІВ
Алегорія — (грец. αλληγορία, allegoria) троп, у якому абстрактне поняття яскраво передається за допомогою конкретного образу. Використовується в байках, притчах, мораліте; в образотворчому мистецтві виражається певними атрибутами («правосуддя» зображають як жінку з терезами, лисиця уособлює хитрість). Найбільш характерна для середньовічного мистецтва, епохи Відродження, бароко та класицизму.
Автобіографія — (грец. αὐτός — сам, βίος — життя, γράφω — пишу) літературний жанр, головним героєм якого (в літературному сенсі) є сам автор.
Акровірш — (грец. ακρος — крайній і грец. ατιχος — віршований рядок) вірш, в якому перші літери рядків утворюють слово або речення.
Алюзія — (лат. allusio — натяк) уживаний у художньому творі як риторичний прийом натяк на загальновідомий історичний, літературний чи побутовий факт (напр., «Піррова перемога»).
Алітерація — (al < ad — до і litera — буква) повторення подібних за звучанням приголосних у віршованому рядку, строфі для підсилення звукової або інтонаційної виразності й музичності.
Анекдот — (грец. ανεχδοτος — невиданий) коротке гумористичне оповідання про характерний випадок у побутовому житті з несподіваним і дотепним закінченням.
Антитеза — (грец. αντιθεσις — протиставлення) це стилістична фігура, яка утворюється зіставленням слів або словосполучень, протилежних за своїм змістом.
Архаїзми — (грец. αρχαιος — первісний, стародавній) слова, їх форми або мовні звороти, що на даному етапі розвитку мови застаріли або зовсім вийшли із загального вжитку (воєвода, возний).
Афоризми, або крилаті слова — (грец. αφορισμός, означення, вислів) стислі влучні оригінальні вислови відомих письменників, що набули поширення в народі через влучність, дотепність чи широту філософських узагальнень.
Балада — (фр. ballade, від прованс ballar — танцювати) жанр ліро-епічної поезії фантастичної, історико-героїчної або соціально-побутової тематики з драматичним сюжетом (наприклад, «Рибалка» П. Гулака-Артемовського).
Бароко — (іт. barocco — вибагливий, химерний) напрям у мистецтві та літературі XVII—XVIII ст., який прийшов на зміну Відродженню, але не був його запереченням. Бароко синтезувало мистецтво готики й ренесансу.
Бурлеск — жанр гумористичної поезії, комічний ефект досягається тим, що героїчний зміст викладається навмисно вульгарно, грубо, або навпаки, тим, що про буденне говориться піднесено (наприклад, «Енеїда» Котляревського).
Верлібр — (фр. vers libre — вільний вірш) вірш без рими і розмірів з довільним чергуванням рядків різної довжини.
Вертеп — (старослов'ян. — печера) народний театр маріонеток, поширений в Україні, в барокову добу (XVII-XVIII ст.). Дія вертепної драми відбувалася у двоповерховій «скрині», відкритій з одного боку для глядачів. На верхньому ярусі розігрувалися сюжети релігійного характеру, переважно за мотивами Різдва Христового та рятування щойно народженого Сина Божого від царя Ірода; на нижньому — побутові інтермедії, персонажами яких переважно були Запорожець, Селянин, Дід, Баба, Панотець, Циган, Жид, Москаль, Лях та ін. Нині В. зберігся на свято Різдва, переважно в західних землях України.
Віршування, або Версифікація — (лат. versus — вірш та facio — роблю) 1. Мистецтво виражати свої думки у віршованій формі. 2. Система організації поетичного мовлення, в основі якої міститься закономірне повторення певних мовних елементів, що складаються на підставі культурно-історичної традиції певної національної мови.
Водевіль — (фр. vaudeville) невелика комедійна п'єса (переважно одноактна), якій притаманна проста композиція, динамічний сюжет, дотепність, у ній розмови героїв чергуються з піснями, танцями (наприклад, «Москаль-чарівник» І. Котляревського).
Герой літературного твору, або Персонаж — (фр. personnage, від лат. persona — маска, роль, особа) 1 Постать людини, зображена письменником у художньому творі, загальна назва будь-якої дійової особи кожного літературного жанру. 2. Олюднені, оживлені образи речей, явищ природи, звірів у казках, байках, притчах та деяких інших жанрах.
Гімн — (грец. hýmnos — похвальна пісня) урочистий музичний твір на слова символічно-програмового змісту, вживається переважно як символ держави.
Гіпербола — (грец. hyperbole — перебільшення) різновид тропа, що полягає в надмірному перебільшенні характерних властивостей чи ознак певного предмета, явища або дії.
Градація — (лат. gradatio — поступове підвищення, посилення) стилістична фігура, що полягає в поступовому нагнітанні засобів художньої виразності задля підвищення чи пониження їхньої емоційно-смислової значимості.
Гумор — 1. Різновид комічного, відображення смішного в життєвих ситуаціях і людських характерах. 2. Узагальнена назва творів, мета яких — розсмішити, викликати гарний настрій. 3. Взагалі сміх і відчуття комічного.
Гумореска — невеликий віршований, прозовий чи драматичний твір з комічним сюжетом, відмінний від сатиричного твору легкою, жартівливою тональністю.
Гротеск— один із різновидів комічного прийому, котрий поєднує у фантастичній формі жахливе та смішне, потворне та прекрасне. Як форма комічного гротеск відмінний від гумору та іронії тим, що в ньому смішне і потішне невід’ємно пов’язане із страшним та зло віщим; як правило образи гротеску несуть в собі трагічний смисл.
Діалектизми — слова, характерні для мовлення жителів певної місцевості. Вживаються в художніх творах для мовної характеристики персонажів, для створення місцевого колориту.
Діалог — розмова двох чи кількох дійових осіб.
Драма — (грец. drama — дія) 1. Один з основних родів художньої літератури, що зображує дійсність безпосередньо через висловлювання та дії самих персонажів. 2. Один із жанрів драматичного роду, поряд з комедією, трагедією, це п'єса соціального чи побутового характеру з гострим конфліктом, який розвивається в постійній напрузі.
Дума — великий пісенно-розповідний (ліро-епічний) твір переважно героїчного змісту.
Експозиція — сюжетно-композиційна частина художнього твору, яка знайомить читача з його головними персонажами, конфліктами, проблемами, обставинами дії.
Експресіонізм — (франц. expression — вираження, виразність) літературно-мистецький напрям, для якого характерні посилена увага до внутрішнього світу людини, наголошення на авторському світосприйнятті, нервова збудженість та фрагментарність оповіді, застосування символів, гротеску, поєднання протилежного тощо.
Епіграма — (грец. epigramma — напис) жанр сатиричної поезії дотепного, дошкульного змісту з несподіваною кінцівкою (пуантом).
Елегія — (грец. elegeia) один із жанрів лірики медитативного, меланхолійного, почасти журливого змісту (наприклад, «Думи мої...» Т. Шевченка).
Епіграф, або Мотто — (грец. επιγραφή — «напис»), або мотто — напис (часто цитата), який вміщується автором перед текстом твору або його частиною. Епіграф передає основну ідею, настрій або колізію твору, задає тон.
Епізод — невеликий уривок, фрагмент, відносне завершена та самостійна частина художнього твору, що зображує одну з подій або важливий у долі персонажа момент.
Епітет — (грец. epítheton — прикладка) образне означення, влучна характеристика особи, предмета або явища, яка підкреслює їх суттєву ознаку, дає ідейно-емоційну оцінку: сонце золоте; ясні зорі; тихі води.
Епопея — (грец. epopoiia, від epos — слово, розповідь та poiea — творити) значний за обсягом монументальний твір епічного змісту, в якому широко і всебічно відтворено епохальний перелом у житті цілого народу (часом багатьох народів), відображені події, що мають вирішальне значення для багатьох поколінь (наприклад, твір У. Самчука «Волинь»).
Епос — (грец. epos — слово, оповідання) один із трьох родів літератури, відмінний за своїми ознаками від лірики та драми. Основа епічного твору — розповідь від автора. Жанр епічної героїчної поеми.
Есе — (фр. essai — спроба, начерк) невеликий за обсягом прозовий твір, що має довільну композицію і висловлює індивідуальні думки та враження з конкретного приводучи питання і не претендує на вичерпне й визначальне трактування теми.
Етюд — (з фр. — вправа, вивчення) невеликий за обсягом, переважно безсюжетний твір настроєвого характеру, в якому автор подає конкретну картину, фіксує момент, вихоплений з життя, відтворює внутрішній стан людини, нерідко на тлі співзвучного пейзажу
Зав'язка — елемент сюжету й композиції, який розпочинає основний конфлікт, зіткнення антиподів.
Загадка — це короткий твір, в основі якого лежить дотепне метафоричне запитання, що передбачає відповідь на нього.
Ідея художнього твору — емоційно-інтелектуальна, пафосна спрямованість художнього твору, яка приблизно може бути охарактеризована як провідна думка, ядро задуму автора.
Ідилія — (грец. eidyllion — замальовка, невелика віршова пісенька; зменш. від eidos — образ; мовою александрійських учених — поетичний твір) різновид буколіки; невеликий, переважно віршовий, твір, в якому поетизується сільське життя (наприклад, «Садок вишневий коло хати» Т. Шевченка).
Імпресіонізм — (фр. impression — враження) художній напрям, заснований на принципі безпосередньої фіксації вражень, спостережень, співпереживань.
Інтер'єр — (фр. intérieur — внутрішня частина, середина від лат. inerior — ближчий до середини) в літературі вид опису, змалювання внутрішніх приміщень та предметів, які в них знаходяться і безпосередньо оточують персонажів твору
Інтермедія — (лат. intermedius — проміжний, середній) невеличкий розважальний драматичний твір, який виконувався між актами вистави на серйозні, переважно релігійні теми.
Інтонація — чергування підвищень і знижень голосу, тон мовлення, який дозволяє виражати почуття, ставлення до вимовленого.
Іронія — (грец. είρωνεία — лукавство, глузування, прихований глум) художній троп, який виражає глузливо-критичне ставлення митця до предмета зображення.
Історичні пісні — це ліро-епічні твори героїчного характеру про важливі події минулого та відомих історичних осіб.
Казка — один із основних жанрів народної творчості, епічний, розповідний, сюжетний художній твір усного походження про вигадані та фантастичні події.
Календарно-обрядові пісні — це ліричні твори, якими супроводжуються обряди та ритуали, пов'язані з циклічністю природи, зі зміною пір року.
Катрен — (фр. quatrain) строфа з чотирьох рядків, чотиривірш.
Классицизм — (англ. classicism, від лат. classicus — зразковий) напрям у європейській літературі та мистецтві, який уперше заявив про себе в італійській культурі XVI ст., а найбільшого розквіту досяг у Франції у XVII ст. Для класицизму характерна орієнтація на античну літературу, яка проголошувалася ідеальною, класичною, гідною наслідування.
Клаузула, або Клавзула — (лат. clausula — закінчення) заключна частина віршового рядка, починаючи з останнього наголошеного складу.
Коломийка — жанр української пісенної лірики, який пов'язаний з однойменним народним танцем. Коломийка має традиційну жанрову структуру: дворядкова строфа, кожен рядок якої складається з 14 складів, має малу цезуру після 4-го та велику після 8-го складів і закінчується жіночою римою (з наголосом на передостанньому складі).
Колядка — жанр величальних календарно-обрядових пісень, які в дохристиянську епоху були пов'язані з зимовим святковим циклом, а з утвердженням християнства — з різдвяним.
Комедія — (грец. komodia, від komos — весела процесія і ode — пісня) драматичний твір, у якому засобами гумору та сатири викриваються негативні суспільні та побутові явища, виявляється смішне в навколишній дійсності чи людині (наприклад, «За двома зайцями» М. Старицького).
Композиція — (лат. compositio — складання, зв'язування, складання, з'єднання) побудова твору. Найпоширеніші види: лінійна — події зображуються в хронологічній послідовності; ретроспективна — події, що відбулися раніше, зображуються пізніше; паралельна — дві події, що відбулися одночасно, зображуються як послідовні; монтаж — кілька подій, що відбуваються одночасно, зображуються по черзі.
Конфлікт — (від лат. conflictus) зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що призводить до активних дій, ускладнень, боротьби, супроводжуваних складними колізіями.
Кульмінація — важливий елемент сюжету: вирішальне, найгостріше зіткнення сил, які ведуть боротьбу, момент найвищого напруження в розвиткові змальованих у творі подій.
Легенда — народна оповідь про життя якоїсь особи чи незвичайну подію, оповита фантастикою, казковістю.
Лейтмотив — (нім. Leitmotiv — «головний, ведучий мотив») конкретний образ, часто повторювана деталь, головна тема чи ідея, визначальна інтонація, що пронизує твір або всю творчість письменника.
Лірика — 1. Один із трьох родів художньої літератури, в якому навколишня дійсність зображується шляхом передачі почуттів, настроїв, переживань, емоцій ліричного героя чи автора. 2. Певний віршовий твір або сукупність творів.
Ліричний відступ — це такий авторський відступ від розгортання подій, картин і образів, у якому письменник безпосередньо від себе висловлює почуття і настрої у зв'язку з долею героїв, виявляє своє ставлення до них тощо..
Ліричний герой — образ, що виникає в уяві читача під враженням висловлених у творі почуттів, переживань, роздумів. Ліричний герой не обов'язково тотожний авторові.
Ліро-епічний твір — це літературний твір, в якому гармонійно поєднуються зображально-виражальні засоби, притаманні ліриці та епосу, внаслідок чого утворюються якісно нові сполуки (балада, співомовка, поема, роман у віршах).
Література — так колись називали все, що написане або надруковане буквами (літерами). Зараз термін «література» переважно вживається у значенні художня література. А художня література є одним із видів мистецтва, що образно відтворює життя за допомогою слова, мови.
Літературний жанр — тип літературного твору, один з елементів класифікації літературного матеріалу, позначає літературні твори, які умовно об'єднуються за певною структурою та спільними ознаками зображення дійсності. Наприклад, серед епічних творів найчастіше виділяють такі жанри (види): казка, байка, легенда, оповідання, новела, повість, роман, епопея та ін.; серед ліричних: ліричний вірш, пісня, елегія, епіграма та ін.; серед драматичних: трагедія, комедія, драма, водевіль, фарс та ін.
Літературний напрям — це конкретно-історичне втілення художнього методу, що проявляє себе в ідейно-естетичній спільності групи письменників у певний період часу. Літературний напрям є своєрідним синтезом художнього методу та індивідуального стилю письменника.
Літературний процес — безперервний, надзвичайно складний, іноді суперечливий, іноді регресивний розвиток літератури, який визначається всією сукупністю явищ і фактів, спричинених як єдиними нормами загальнолітературного світового розвитку, так і його національними особливостями.
Літературний рід — узагальнююче поняття, один з головних елементів систематизації літературного матеріалу, категорія вищого порядку. За родами література поділяється на епос, лірику, драму.
Логічний наголос — виділення важливого слова в реченні (яке несе особливе смислове навантаження) через підвищення сили голосу.
Медитація — вірш філософського змісту, в якому автор передає свої глибокі роздуми про деякі важливі проблеми, інколи глобального значення (життя і смерть, дружба і кохання, людина і природа).
Мемуари — (фр. mémoires — спогади) оповідь у формі записок від імені автора про реальні події минулого, учасником або ж очевидцем яких він був.
Метафора — (грец. metaphora — перенесення) один з основних тропів: образний вислів, в якому ознаки одного предмета чи дії переносяться на інший за подібністю.
Міракль — (фр. miracle, від лат. miraculum — чудо) один із жанрів середньовічної релігійно-повчальної драми, за основу якої бралися розповіді про «дива», здійснені Богородицею чи святими.
Містерія — (від лат. ministerium — служба) західноєвропейська середньовічна релігійна драма, що виникла на основі літургійного дійства.
Міф — (др.- грец. μῦθος) 1. Форма мислення стародавньої людини. У міфі абстрактні поняття про світ виражаються у вигляді живих істот або навпаки — живі істоти виступають як вищі символи світу. Міф ґрунтується на глибокій вірі в реальність цих істот та їх надприродну силу. 2. Те саме, що легенда, розповідь про богів та героїв.
Міфологізм — (грец. μυθολογία, від грец. μῦθος — оповідь и грец. λόγος — слово, розповідь, повчання) спосіб поетичної реалізації міфу в творах художньої літератури.
Мовленнєвий такт — частина речення між двома паузами.
Модернізм — (італ. modernismo — «сучасна течія»; від лат. modernus — «сучасний, недавній») загальна назва літературних напрямів та шкіл XX ст., яким притаманні формотворчість, експериментаторство, тяжіння до умовних засобів, антиреалістична спрямованість.
Монолог — (від грец. monos — один і logos — мова) переважно в драматичному творі або кінофільмі роздуми персонажа вголос, розмова з самим собою чи глядачами.
Мотив — (фр. motif, від лат. moveo — рухаю) неподільна смислова одиниця, з якої складається сюжет (мотив жертовності, скорбота та ін.) або тема ліричного твору.
Нариc — невеликий за обсягом оповідний художньо-публіцистичний твір, у якому зображено дійсні факти, події й конкретних людей (наприклад, нарис Панаса Мирного «Подоріжжя од Полтави до Гадячого»).
Народна пісня — невеликий усний віршований твір, що співається.
Неореалізм — стильова течія в українській літературі початку XX ст., яка розвинулася з класичного реалізму.
Неоромантизм — (від грецьк. νέος — молодий, новий і фр. romantisme) стильова течія модернізму, що виникла в українській літературі на початку XX ст., названа Лесею Українкою «новоромантизмом». Зі «старим» романтизмом його ріднить порив до ідеального, виняткового.
Новела — (іт. novella, від лат. novellus — новітній) невеликий за обсягом прозовий епічний твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом, сконденсованою та яскраво вимальованою дією.
Ода — (грец. oide) жанр лірики, вірш, що виражає піднесені почуття, викликані важливими історичними подіями, діяльністю історичних осіб.
Оксиморон — (грец. οξύμωρον, букв. «дотепно-безглузде») різновид тропа, що полягає у зведенні слів або словосполучень, значення яких взаємовиключає одне одного, створюючи ефект смислового парадоксу: На нашій — не своїй землі (Т. Шевченко).
Опис — зображення письменником місцевості, де відбувається дія, природи (пейзажу), зовнішнього вигляду осіб (портрета), внутрішньої частини приміщень (інтер'єру).
Оповідання — невеликий прозовий твір, сюжет якого заснований на певному епізоді з життя одного персонажа (іноді кількох).
Оповідач — особа, вигадана автором, від імені якої в художньому творі автор оповідає про події та людей.
Оповідь — зображення подій і вчинків персонажів через об'єктивний виклад їх від першої особи, на відміну від розповіді — викладу від третьої особи.
Памфлет — (англ. pamflet від грец. pan — усе, phlego — палю) публіцистичний твір на злободенну тему, в якому з особливою гостротою й експресією, часто в сатиричній формі висміюються й викриваються якісь негативні суспільні явища.
Панегірик — (дав.-гр. πανηγυρικος) поетичний жанр, найхарактернішою ознакою якого є захоплена похвала та уславлення визначної події чи подвигів видатної людини.
Паралелізм — (грец. parallelos — той, що рухається поряд) стилістична фігура: паралельне зображення двох (трьох і більше) явищ з різних сфер життя, показ одних явищ на фоні інших.
Пародія — сатиричний або гумористичний твір, який наслідує, імітує творчу манеру письменника або напряму з метою його висміяти.
Пастораль — (фр. pastorale, пастушачий, сільський) різновид буколіки; невеликий за обсягом художній твір, в якому мовиться про безтурботність сільського життя на лоні природи.
Пауза — (грец. παυσις — припинення, перерва) перерва в мовленні, зупинка голосу під час читання. Може бути довгою, середньою та короткою.
Пейзаж — (фр. Paysage, від pays — країна, місцевість) один із композиційних компонентів художнього твору: опис природи, будь-якого незамкненого простору зовнішнього світу.
Переказ — подібне до легенди усне оповідання про видатні події минулого, але більш достовірне, ніж легенда.
Перифраз — (перифраза; від дав.-гр. περίφρασις — «описовий вираз, іносказання»: περί «навколо, біля», φράσις «вислів») мовний зворот, який вживається замість звичайної назви певного об'єкта і полягає в різних формах опису його істотних і характерних ознак (наприклад, Т. Шевченка називають «великим Кобзарем»).
Персонаж (фр. personnage, від лат. persona — маска, роль, особа), або Герой літературного твору — 1. Постать людини, зображена письменником у художньому творі, загальна назва будь-якої дійової особи кожного літературного жанру. 2. Олюднені, оживлені образи речей, явищ природи, звірів у казках, байках, притчах та деяких інших жанрах.
Персоніфікація — вид метафори: уподібнення неживих предметів чи явищ природи людським якостям, олюднення їх (а уособлення — оживлення їх).
Підтекст — внутрішній, прихований зміст якого-небудь висловлювання.
Пірихій — (грец. pyrrichios, від pyrríche — військовий танок) у силабо-тонічному віршуванні пірихієм умовно називається заміна стопи ямба чи хорея стопою з двох ненаголошених складів.
Пісня — словесно-музичний твір ліричного або ліро-епічного характеру, мелодійний за своїм інтонаційним малюнком і призначений для співу.
Повість — епічний прозовий твір (рідше віршований), який характеризується однолінійним сюжетом, а за широтою охоплення життєвих явищ і глибиною їх розкриття посідає проміжне місце між романом та оповіданням (перша українська повість — «Маруся» Г. Квітки-Основ'яненка).
Поезія — (грец. poiesis — творчість від poieo — роблю, творю) 1. Один із трьох літературних родів, поряд з епосом і драмою. 2. Невеликий художній твір у віршах. 3. Інколи цим поняттям означають віршовані твори певного автора, нації чи епохи.
Поема — (грец. poiema — твір) ліро-епічний віршований твір, у якому зображені значні події і яскраві характери, а розповідь героїв супроводжується розкриттям авторських переживань і роздумів.
Полілог — (від грецького polys — багато і logos — слово) багатоголосся, розмова, в якій одночасно бере участь багато людей.
Порівняння — троп, який полягає у зіставленні одного предмета з іншим для того, щоб глибше розкрити, яскравіше змалювати його.
Портрет — (фр. portrait) зображення в літературному творі зовнішнього вигляду, пози, рухів, виразу обличчя людини, її одягу, взуття тощо.
Послання — віршований твір, написаний як звернення до певної особи чи багатьох осіб.
Постмодернізм — (фр. Modernisme) світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття XX ст. приходить на зміну модернізмові. Цей напрям — продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем — світоглядно-філософських, економічних, політичних.
Приказка — це образний вислів чи мовний зворот, який влучно характеризує людину, її вчинки, явища життя і т. ін.: Або пан, або пропав.
Притча — короткий фольклорний або літературний розповідний твір повчального характеру, орієнтований переважно на алегоричну форму доведення змісту етичних цінностей буття.
Проза — (лат. prosa, від prosa oratio — пряма мова, що вільно розвивається й рухається, ) мовлення не організоване ритмічно; літературний твір або сукупність творів, написаних невіршованою мовою.
Прозопопея, або Уособлення — різновид метафори: зображення неживих предметів або абстрактних явищ із наданням їм властивостей живих істот.
Псалми — жанр духовної лірики, пісні релігійного змісту.
Публіцистика — особливий рід літератури та журналістики, звернений до найактуальніших проблем, вирішення яких має велике значення для суспільства.
Реалізм — (лат. realis — «суттєвий», «дійсний», від res — «річ») літературний напрям, який характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності на основі типізації життєвих явищ.
Ремарки — авторські пояснення в тексті драматичного твору про час і обстановку, в якій відбувається дія, про вік, вигляд, міміку, жести, інтонацію голосу персонажів, про їх психологічний стан, вчинки тощо.
Ремінісценція — (лат. reminiscentia, спогад) один із видів творчих взаємовпливів, який полягає в запозиченні окремих елементів з творчості попередників.
Рецензія — (англ. review, огляд) один із провідних жанрів літературної критики, що розглядає й оцінює твори художньої літератури й мистецтва, визначає їх вартість та характеризує, на думку критика, хиби, недоліки.
Речитатив — протяжне проказування, що наближається і до декламації, і до співу.
Рима — (грец. rhýthmos — мірність, сумірність, узгодженість) співзвучність закінчень слів у віршових рядках.
Римування — характер розміщення рим у вірші. У межах чотиривірша (катрена) розрізняють такі способи римування: парне, або суміжне, коли перший рядок римується з другим, а третій — з четвертим (aabb); перехресне, при якому перший рядок римується з третім, а другий — з четвертим (abab); кільцеве, або оповите, коли одна рима, об'єднуючи перший і четвертий рядки, ніби бере в кільце рядки, пов'язані іншою римою (abba).
Ритм — (грец. rhythmos — розміреність) правильне чергування наголошених і ненаголошених складів у силабо-тонічній системі віршування.
Риторика — (др.-грец. ῥητωρική — «ораторське мистецтво» від ῥήτωρ — «оратор») наука красномовства.
Розвиток дії — розгортання подій, що виростають із зав'язки, своєрідний перебіг розповіді автора про життя, стосунки і дії персонажів.
Розв'язка — складовий компонент сюжету, вирішення конфлікту (інтриги) епічного, ліро-епічного, драматичного, а іноді й ліричного (сюжетного) твору.
Роман — (фр. roman — романський) великий за обсягом, складний за будовою прозовий (рідше віршований) епічний твір, в якому життя людей розкривається на тлі історичних або соціально вагомих обставин.
Романс — (ісп. romance, від лат. — по-романськи) невеликий за обсягом вірш переважно особистого (любовного) характеру та музичний твір для сольного співу з інструментальним супроводом.
Романтизм — (фр. romantisme) один із провідних напрямів у літературі, науці й мистецтві, що виник наприкінці XVIII ст. у Німеччині та існував у літературі Європи й Америки в першій половині XIX ст. Романтики виступали проти нормативності класицистичного мистецтва, проти його канонів та обмежень.
Рондель — (фр. rondelle — щось кругле, від лат. rotundus — круглий) закінчений вірш із 13 рядків, поділених на три строфи. У перших двох по чотири рядки, у третій — п'ять. Перші два рядки цілком повторюються у кінці другої строфи, а перший рядок ще й завершує вірш.
Рубаї — в ліричній поезії народів Близького Сходу чотиривірш переважно філософського змісту, в якому римуються перший, другий і четвертий рядки.
Рядок — частина віршованого тексту, одиниця вірша, від довжини і структури якої залежить розмір цього вірша.
Сарказм — (від грец. sarkasmos — рву м'ясо) зле, в'їдливе висміювання серйозних вад у характері персонажів, подіях та явищах громадського або побутового життя з тим, щоб викрити їх потворну сутність.
Сатира — (лат. satira) 1. У давньоримській літературі написаний гекзаметром поетичний твір, в якому викривалися пороки суспільства. 2. Різке осміяння суспільних вад за допомогою сатиричних засобів. 3. Художній твір, в якому здійснюється таке осміяння.
Сентименталізм — (фр. sentimentalisme , від фр. sentiment — почуття) напрям у європейській: літературі другої половини, XVIII — початку XIX, ст., що характеризується прагненням відтворити світ почуттів простої людини й викликати у читача співчуття до героїв.
Символізм — (фр. symbolisme, з грец. симболон — знак, ознака, прикмета, символ) одна зі стильових течій модернізму, що виникла у Франції в 70-х pp. XIX ст., а в українській літературі поширилася на початку XX ст. Основною рисою символізму є те, що конкретний художній образ перетворюється на багатозначний символ.
Сонет — (іт. sonetto — звучати) ліричний вірш, який складається з чотирнадцяти рядків п'ятистопного або шестистопного ямба, тобто з двох чотиривіршів (катренів) з перехресним римуванням та двох тривіршів (терцин) тернарного римування за основною схемою (abab abab bbd ggd), хоча можливі й інші конфігурації рим.
Співомовка — короткий віршований ліро-епічний твір, часто побудований на якомусь народному анекдоті, приказці або казковому мотиві.
Спондей — (грец. spondeios) у силабо-тонічній системі віршування заміна стопи ямба чи хорея стопою з двох наголошених складів.
Стаття — науковий чи публіцистичний твір невеликого розміру в збірнику, журналі чи газеті, в якому здійснюється досить широке за охопленням матеріалу і порівняно глибоке аналітичне дослідження важливої суспільно-політичної чи літературної теми.
Стиль — (від лат. stylus — паличка, котрою писали) 1. Сукупність мовних прийомів для вираження тих чи інших ідей, думок. 2. Сукупність усіх виразних засобів — мовних, композиційних, жанрових, вживаних для втілення змісту твору (наприклад, стиль класицизм).
Стопа — (лат. Pes) в силабо-тонічному віршуванні — це група складів з певним, незмінним для даного вірша розташуванням у ній одного наголошеного і одного, двох або трьох ненаголошених складів. Від повторення стоп залежить розмір вірша.
Строфа — (грец. strophé — поворот, зміна, коло) повторюване вданому вірші поєднання кількох віршованих рядків, зв'язаних між собою певною системою рим та інтонацією або за змістом, а також відділене від аналогічних сполук помітною паузою та іншими чинниками.
Строфоїди — частини віршованого тексту, що мають різну кількість рядків.
Сюжет — (фр. sujet — тема, предмет від лат. subjectum — підмет, суб'єкт) організована в життєво правдоподібну картину система подій за участю певних персонажів.
Тавтологія — (дав.-гр. ταυτολογία від дав.-гр. ταυτο — те ж саме та дав.-гр. λόγος — мова) повторення одного й того ж слова, однокореневих чи близьких за значенням, щоб з більшою силою виразити щось важливе у висловленій думці.
Тема — (грецьк. θέμα – те, що покладено (в основу)) це коло життєвих явищ, відображених у творі у зв'язку з певною проблемою, що служить предметом авторського осмислення та оцінки. Тема — узагальнена основа змісту художнього твору, те, про що в цілому йдеться всьому.
Темп — (іт. tempo від лат. tempus — час) швидкість читання або мовлення. Буває повільний, середній та швидкий.
Терцина — (іт. terzina, від terza rima — третя рима) в поезії строфа, що складається з трьох рядків, де 1-й римується з 3-м, а 2-й — з 1-м уже наступної терцини.
Тип — (від грец. τυπος— відбиток, форма, зразок) образ-персонаж, в якому-відбиваються риси характеру, спосіб мислення, світоглядні орієнтації певної групи юдей або нації, а він при цьому залишається яскраво індивідуальним, неповторним.
Трагедія — (грец. tragoedia, буквально: козлина пісня) драматичний твір, де зображуються нерозв'язні моральні проблеми, що призводять, як правило, до загибелі героя (героїв) (наприклад, «Сава Чалий» І. Карпенка-Карого).
Троп — (грец. tropos — зворот) слово або вираз, вжитий у переносному, образному значенні.
Трохей, або Хорей — (грец. choréios, від choros — хор) у силабо-тонічному віршуванні — це двоскладова стопа з наголосом на першому складі.
Травесті́я — (від іт. travestire — перевдягати) — один із різновидів бурлескної, гумористичної поезії, в якому твір серйозного або й героїчного змісту та відповідної форми переробляється, «перелицьовується» у твір комічного характеру з використанням панібратських, жаргонних зворотів.
Усмішка — різновид фейлетону та гуморески, введений в українську літературу Остапом Вишнею. Своєрідність жанру усмішки — в поєднанні побутових замальовок з частими авторськими відступами, в лаконізмі й дотепності.
Усна народна творчість — це художньо-словесна творчість народу в сукупності її видів і форм, де засобами мови збережено знання про життя і природу, давні культи і вірування, а також відбито світ думок, уявлень, почуттів і переживань, народнопоетичної фантазії.
Фабула — (лат. fabula, фр. fable, англ. fable, нім. Fabel — байка, казка) основні події міфу, легенди, художнього твору, викладені без додаткових деталей.
Фарс — театральна або кіно- комедія легкого змісту з виключно зовнішніми комічними прийомами.
Фейлетон — (фр. feuilleton — аркуш) художньо-публіцистичний жанр літератури, в основі якого лежать реальні факти, які зображено в сатиричному або гумористичному плані.
Фольклор — (англ. folklore) усна народна творчість
Фігурні (курйозні) вірші — (фр. сuriеuх — допитливий, цікавий) — неординарні за формою, вишукані поетичні твори, поширювані в українській поезії від барокової доби.(фігурні вірші, паліндроми тощо). Найпримітнішою постаттю у творенні К.в. був Іван Величковський — автор оригінальної рукописної збірки "Млеко, од вівці пастиру належне", в якій він звернувся до різних форм К.в. З України К.в. поширювались і в інші країни, зокрема в Росію (Симеон Полоцький). Незважаючи на те, що К.в. упереджено характеризували Як "несерйозне віршувальництво", до них спорадично зверталися поети пізніших часів (футуристи), а також сучасні (М.Мірошниченко, А.Мойсіенко, А.Крат та ін.), часто поєднуючи в одному творі особливості звукових та візуальних мистецтв.
Характер літературний — це зображення письменником у художньому творі людини з властивими їй індивідуальними рисами, які зумовлюють її поведінку, ставлення до інших людей, до життя.
Художній метод — це сукупність принципів ідейно-художнього пізнання та образного відтворення світу, спосіб осягнення дійсності засобами мистецтва. В історії літератури виділяють такі художні методи: бароко, класицизм, сентименталізм, романтизм, реалізм, натуралізм, модернізм. Кожний художній метод (за винятком модернізму) має відповідний літературний напрям. Напрям користується певним методом, заснований на ньому.
Художній образ — особлива форма естетичного освоєння світу, при якій зберігається його предметно-чуттєвий характер, його цілісність, життєвість, конкретність, на відміну від наукового пізнання, що подається в формі абстрактних понять.
Художня асоціація — зв'язок уявлень, коли одне з них у людській свідомості викликає низку інших, інколи ірраціональних (чистий — божественний), контрасту (добро — зло), суміжністю в часі (весна — цвітіння) чи в просторі (поле — жито) і постає як наслідок естетичного освоєння дійсності.
Щедрівка — жанр величальних календарно-обрядових пісень, що виконуються під Новий рік на Щедрий вечір.
Ямб — (грец. íambos — напасник) у силабо-тонічному віршуванні двоскладова стопа з наголосом на другому складі.
Комментариев нет:
Отправить комментарий